Подолання стереотипів

Журнал «The Ukrainian Farmer», №7 (91)

Бронислав Котвицький, канд. с.-г. наук, експерт-дорадник з агрохімії; Микола Кошіль, директор АФ «Камаз-Агро», заслужений працівник сільського господарства України

Тільки рослинна діагностика на кожному полі дає можливість вчасно виявляти уразливі місця в живленні й повністю реалізувати потенціал культури.

Стереотипи існують у будь-якій сфері нашого життя, зокрема й у системах удобрення. Створені як наукою та практикою минулих років, так і нашими припущеннями, вони вперто тримають нас у полоні хибних уявлень і, безумовно, завдають шкоди сільськогосподарському виробництву. До стереотипів у системах удобрення (на прикладі господарств західного регіону України) можуть належати такі:

• кількість мінеральних добрив вирішує всі проблеми живлення;

• високі дози азоту — висока якість зерна;

• озимі зернові слід підживлювати по мерзлоталому ґрунту;

•  рослині слід дати всього з надлишком — вона візьме собі тільки те, що їй треба;

• позакореневі підживлення завжди високоефективні;

• позакореневі підживлення не впливають на врожай і його якість, бо вноситься мала кількість поживи;

• цукрові буряки «люблять» бор і марганець, зернові — мідь, бобові — молібден, кукурудза — цинк, тому вносити їх слід обов’язково багато;

• бобові завжди залишають після себе багато азоту;

• якщо достатньо вдобрюємо, роль ґрунту в живленні нівелюється;

• якщо високий уміст елемента в ґрунті, вносити його з добривами недоцільно;

• тощо.

Автори цієї статті, виходячи з багаторічного науково-виробничого досвіду, мають намір довести як абсурдність деяких стереотипних положень, так і шляхи їх подолання.

Курс на диференційований підхід

Агрофірма «Камаз-Агро» Млинівського району Рівненської області, де впроваджуються нові підходи до системи удобрення, — типове для західного Лісостепу України господарство за ґрунтовими умовами й напрямом виробництва (зерно-буряковий із розвиненим молочним тваринництвом). Однак кількість виробленого гною дозволяє щорічно вдобрити лише близько 400 га (менше ніж 10% площі ріллі), тому діє переважно мінеральна система вдобрення із заорюванням побічної продукції у ґрунт. Мінеральні добрива (NPK) застосовують у середньому в кількості 310–330 кг/га ріллі, всі культури отримують позакореневе підживлення.

Рівень родючості ґрунтів не є високим і строкатим. Так, уміст загального гумусу в межах 1,7–2,4%, забезпеченість ґрунтів на лужногідролізований азот на 83% площ низька, вміст рухомих форм фосфору перебуває у трьох рівнях, обмінного калію й рухомого кобальту — у чотирьох, бору та міді — у п’яти рівнях забезпеченості.

Майже половина ґрунтів кисла, що потребує періодичного вапнування, разом із тим є й лужні ґрунти. Рельєф переважно хвилястий, що призвело до різного ступеня змитості.

У таких строкатих умовах природної родючості ґрунтів однакова система удобрення неприпустима. Тому й був узятий курс на диференційований підхід до вдобрення кожного поля та сільськогосподарських культур, що на них розміщуються. Основа такого підходу така: врахування фізико-хімічних й агрохімічних особливостей кожного поля, поєднання основного вдобрення з рядковим і позакореневим, локалізація добрив, стимулювання симбіотичної азотфіксації, застосування стимуляторів тощо. І все це доповнюється застосуванням ґрунтової та рослинної діагностики. Також застосовуємо оперативну й удосконалену комплексну функціональну рослинну діагностику на 13 основних елементів живлення кілька разів за вегетацію та набір комплексних і монодобрив для позакореневого підживлення рослин. 

Перед першим весняним підживленням озимих зернових здійснюємо ґрунтову діагностику на вміст мінерального азоту в 0–20 см, 20–40 і 40–60 см шарах ґрунту й установлюємо дози азоту в кожному полі. Оскільки запаси мінерального азоту на різних полях можуть різнитися в рази, різними є й дози азоту в перше підживлення, час проведення якого збігається із часом відновлення весняної вегетації. Передчасне підживлення (по мерзлоталому ґрунті) — це втрати азоту.

Наступні підживлення (дози, час, переміна полів) уже здійснюються після попереднього діагностування рослин на азот й інші елементи живлення, а також з урахуванням попередньої ґрунтової діагностики.

Чого потребує рослина

Потреба рослин в елементах живлення протягом вегетації залежить від особливостей ґрунту, основного вдобрення, погодних умов, потреб сільськогосподарських культур в ту чи ту фазу розвитку, рівня бажаного врожаю і його якості тощо. Всі ці чинники «сходяться» на рослині, тому найкраще спитати безпосередньо в неї про наявні проблеми та своєчасно їх розв’язати.

Розрахунок щодо живлення рослин на підставі ґрунтових запасів не завжди спрацьовує. Високий уміст того чи того елемента не гарантує достатнє та своєчасне його надходження в рослину. Це значною мірою залежить від особливостей ґрунту й погодних умов, взаємного впливу елементів. Наприклад, у наших багаторічних дослідах установлено, що за ідентичних погодних і технологічних умов у рослини однакового сорту озимої пшениці надходило більше марганцю з дерново-підзолистого ґрунту, як порівняти із сірим лісовим, хоча в останньому запаси цього елемента були значно більшими.

Очікування на своєчасне та достатнє надходження елементів живлення з унесених у ґрунт добрив теж далеко не завжди справджуються. На рис. 1 наведено багаторічні статистичні дані рослинної діагностики щодо відсотка випадків необхідності додаткового живлення рослин озимої пшениці азотом, фосфором і калієм. Незважаючи на, здавалося б, достатнє внесення добрив, рослини сигналізували про потребу додаткового живлення для отримання високого врожаю зерна. Звертає на себе увагу, що за дворазового підживлення озимини аміачною селітрою щороку в травні не менше 62% полів потребували додаткового удобрення азотом. На нашу думку, це свідчить про неспроможність ґрунту й унесених добрив забезпечити рослини достатнім живленням у період їх інтенсивного росту й розвитку.

Причини цього можуть критися як у несприятливих погодних умовах (брак опадів, понижені температури) і витрачанні частини азоту на розкладання заораної у ґрунт біомаси попередніх культур, так і у наслідках сучасної селекції. Адже створення високопродуктивних сортів озимої пшениці частково відбувалося зменшенням маси (читай — можливостей) кореневої системи. Таку закономірність ми спостерігаємо і на цукрових буряках (рис. 2). В окремі роки під час інтенсивного наростання гички та початку формування коренеплодів у 75% випадків рослини потребували додаткового азотного живлення, у 41% — фосфорного й у 50% — калійного.

Коливання забезпеченості рослин елементами живлення по роках характерно не лише для NPK, а й будь-якого діагностованого елемента. Такі, здавалося б, «обов’язкові» в системі удобрення озимої пшениці мідні добрива виявились необхідними в різні роки лише у 33–7% випадках (рис. 3).

Тому розраховувати на високий урожай сучасних сортів в умовах західного Лісостепу можна лише, використавши всі додаткові можливості поліпшення умов живлення:

• локалізацію добрив з унесенням їх у зону розміщення коріння;

• оптимізацію живлення щонайменше 10–13 макро- й мікроелементами;

• використання доступніших форм і видів добрив;

• застосування стимуляторів росту;

• тощо.

Якщо від цього відмовитися, то доведеться для отримання високих урожаїв повернутися до екстенсивного напряму — збільшення доз мінеральних добрив в основне внесення. Шлях більш витратний і не найліпший, бо через певний час призводить до поступового регресивного результату, що було підтверджено результатами наших багаторічних досліджень.

Ефективність позакореневого підживлення

Період застосування високих доз мінеральних добрив у 70–90-х роках минулого сторіччя пройшла низка країн Заходу, коли внесення сумарного NPK досягало там 500–750 кг/га ріллі. Наразі від цього відмовилися з певних причин, зокрема економічних і екологічних. Однак урожай не зменшився, бо було залучено низку інших, дешевших, ефективних й екологічно безпечних резервів щодо удобрення, зокрема, один із головних — позакореневі підживлення.

Такі підживлення — це справді потужний чинник додаткового живлення та його оптимізації, який сприяє використанню поживи добрив, унесених до сівби, а за екстремальних умов — економному витрачанню рослинами води й зменшенню інтенсивності дихання, збільшенню інтенсивності фотосинтезу тощо. У нас є чимало прикладів, коли за екстремальних погодних умов (наприклад, за тривалої посухи) або критичних ситуацій із живленням рослин позакореневі підживлення фактично рятували врожай.

Однак існують і протилежні думки, що внесення добрив по листку не є суттєвим чинником у системах удобрення. Не порівнюючи різні види добрив між собою, ми хочемо зауважити, що ефективність позакореневих підживлень залежить насамперед від того, якою мірою воно спроможне «закрити» проблеми живлення рослин у конкретному полі на цей час. Іншими словами, однакове за складом добриво не може бути рівнозначно ефективним на різнопроблемних полях, у різних ґрунтово-кліматичних зонах і за різних погодних умов.

Добрива для позакореневого підживлення створювали виходячи з усереднених потреб тієї чи тієї культури, ігноруючи ґрунти та їхні властивості. А вплив останніх є постійним, потужним і неоднозначним навіть в умовах одного господарства.

Через те на різних полях, за різних ґрунтово-кліматичних умов маємо й значну розбіжність в ефективності позакореневих підживлень.

Виправити цю ситуацію можна двома шляхами:

1 — виготовляти добрива з урахуванням зональних ґрунтово-кліматичних особливостей;

2 — коригувати наявні добрива за результатами попередньої рослинної діагностики на кожному полі.

За нашими дослідженнями таке коригування підвищує ефективність позакореневих підживлень у 1,5–2,0 рази.

За діагностичного підходу є можливість завчасно виявляти «уразливі» місця в живленні рослин протягом вегетації, втручанням знімати проблему й «підводити» рослини до бажаного нам урожаю та його якості. Так, для озимої пшениці важливо протягом вегетації підтримувати підвищену забезпеченість рослин на азот і фосфор, а також оптимальне співвідношення між ними, від чого залежить не лише рівень урожаю, а і якість зерна. Для цукрових буряків у першій половині вегетації бажаний надлишок азоту й магнію, а в другій важливо слідкувати за кальцієм і калієм, їх співвідношенням між собою й азотом, що вкрай важливо для цукристості коренеплодів.

Як базові добрива для позакореневого підживлення в господарстві «Камаз-Агро» використовували «Фолікери», «Акварини», а нині віддали перевагу рідкому виду, у якому суміщаються елементи живлення, амінокислоти, гумати й фітогормони — добривам марки «Ярило». За результатами комплексної функціональної рослинної діагностики для кожного з полів рекомендується свій рецепт із підживлення, де можуть комбінуватися різні види «Ярила» й додаватися, за потреби, інші види розчинних монодобрив. Підживлення здійснюється на другий день після діагностики.

На живлення рослин потужний вплив здійснюють погодні умови року та під час вегетації. Значною мірою цей вплив відбувається через ґрунт, тому рівень живлення рослин тим чи тим елементом у різні роки неоднаковий. Чи може агроном собі уявити, що в окремі роки рослини пшениці не потребують унесення міді, а цукрові буряки — бору? Проте це є доведеним, що в окремі роки погодні умови сприяють надходженню тих чи тих елементів у рослини з ґрунту і їх унесення з добривами стає неефективним і навіть шкідливим, бо надлишок одного елемента може перешкоджати надходженню в рослини іншого через явище антагонізму. Таким чином, «сліпе» підживлення тим чи тим елементом може стати «викиданням коштів на вітер», і ще нашкодити рослині та майбутньому врожаю.

Наведемо приклад ефективності борних добрив на цукрових буряках у довготривалому стаціонарному польовому досліді в зерно-буряковій сівозміні Волинської ДСГД станції (табл. 1). З п’яти років досліджень протягом двох років (2007 і 2010) застосування борних добрив не забезпечило суттєвого приросту врожаю коренеплодів, не збільшило їхньої цукристості та збору цукру.

Пояснення цьому знаходимо в діагностиці рослин (табл. 2.). Виявилось, що за браку цього елемента в листках цукрових буряків (31–41 мг/кг, порівнюючи з нормативним 55–77 мг/кг), борні добрива виявилися ефективними (2006), а за вмісту, що наближався до нормативного (48–69 мг/кг) — їхня ефективність різко зменшувалася (2007). Таким чином, у 2007-му й 2010 роках рослини забезпечили себе бором завдяки ґрунтовим запасам, тож застосування борних добрив виявилося малоефективним. Факт цей свідчить про те, що ступінь використання рослинами елементів живлення з ґрунту й добрив не є сталим і змінюється залежно від умов року й низки інших причин.

Від рівня забезпеченості рослин на окремі елементи живлення та від співвідношення між ними залежить і вміст цукру в коренеплодах. Установлено, що в разі зменшення в листках цукрових буряків умісту калію (як порівняти з нормативним в 1,4–1,6 раза) й зміщення співвідношення між калієм, з одного боку, й азотом і кальцієм — з другого, на користь останніх, уміст цукру в коренеплодах зменшувався з 17,0–17,1 до 15,5–16,4%.

Отже, контролюючи й коригуючи стан живлення рослин протягом вегетації в кожному полі, ми цілеспрямовано впливаємо на ефективне використання добрив рослинами, формування планового рівня врожаю бажаної якості. Наведений підхід значною мірою втілено на практиці в АФ «Камаз-Агро», про що свідчить і рівень урожайності сільськогосподарських культур на далеко не найліпших ґрунтах (табл. 3).

Подолання наведених на початку статті стереотипів у системах удобрення дасть безумовний позитивний вплив на ефективність застосування добрив, зменшить їх витрати й підвищить їхню окупність, зробить систему живлення рослин більш контрольованою та передбачуваною.