Створити систему
Журнал «The Ukrainian Farmer», №4 (124)
Бронислав Котвицький, канд. с.-г. наук, експерт-дорадник з агрохімії
Тільки завдяки комплексній системі удобрення, а не лише окремих її фрагментів, можна забезпечити рослину повноцінним живленням
Науково обґрунтована система удобрення сільгоспкультур — це найпотужніший чинник підвищення їх продуктивності, без якої годі мріяти про успіх. Адже за розумного застосування добрив урожаї можна збільшувати в 1,5–2 і більше разів, порівнюючи з неудобреним полем. До того ж витрати на застосування добрив у рази окупаються одержаним прибутком.
Землероби це добре розуміють і, як наслідок, витрати на удобрення сягають 40% усіх технологічних витрат. Звести ці витрати до мінімальних — не найкращий варіант, який не лише призведе до втрати прибутку в перший рік такої «економії», а й негативно «відгукнеться» на майбутнє. Тому пропонуємо низку порад щодо підвищення ефективності систем удобрення, шляхів заощадження коштів на удобренні без втрат продуктивності сільгоспкультур і прибутку.
Вапнування кислих ґрунтів
Спеціалісти сільського господарства США вважають, що на кислих ґрунтах умовно перший долар має бути витрачений на вапнування. Аграрії Німеччини порахували, що зменшення рівня кислотності ґрунту на 1,0 pH супроводжується збільшенням середніх щорічних урожаїв сільгоспкультур у перерахунку на зерно на 5–6 ц/га. Подібні результати одержані нами в тривалих стаціонарних дослідженнях, у яких щорічний приріст продуктивності сівозміни завдяки вапнуванню (у зерні) становив у першій ротації 7,1, а у другій — 11,6 ц/га. Наведемо показові результати наших досліджень, як позитивно реагують цукрові буряки на найменше зменшення кислотності ґрунту, отримані в стаціонарному досліді (сірий опідзолений легкосуглинковий ґрунт, зерно-бурякова сівозміна, третя ротація, табл. 1). Здавалося, незначне зменшення кислотності (pH — на 0,4, Hг — на 0,6 одиниці) за ідентичних умов удобрення збільшило врожай коренеплодів на 67 ц/га, а цукру — на 8,8 ц/га. Які ще потрібні докази щодо ефективності вапнування?
Відкладаючи вапнування на майбутнє, особливо за відсутності угноєння, ми не лише щороку втрачаємо значну частину прибутку, а й далі погіршуємо властивості ґрунту й щороку перевитрачаємо кошти через неефективне використання мінеральних добрив. Так, ефективність азотних добрив на кислих ґрунтах може зменшуватися у 2–3 рази проти нормативної.
То чи не доцільно частину коштів, що витрачаються на мінеральні добрива, «перекинути» на закупівлю та внесення вапнякових матеріалів? Або з успіхом використати для вапнування дефекат цукрових заводів, який для бурякосійних господарств відпускається безоплатно?
Ефект від вапнування спостерігається протягом 6–8 років, а витрати на його проведення окупаються вже в перший рік, а надалі — чистий прибуток. Тому однозначно на кислих ґрунтах слід починати з їх вапнування.
Симбіотично фіксований азот і добрива Заощадити кошти на системі удобрення можна шляхом використання безоплатного біологічного азоту бобових культур, які його накопичують. Однак перша весняна рослинна й ґрунтова діагностики озимої пшениці, на жаль, усе частіше фіксують відсутність переваг бобових попередників, порівнюючи з іншими щодо забезпеченості рослин азотом. Іншими словами, бобові не нагромаджують на суттєвому рівні біологічний азот, і цьому процесу не дуже допомагають зусилля зі стимуляції симбіотичної фіксації.
Одна з головних причин цього — удобрення бобових азотом. Якщо фосфорні добрива, мікроелементи (особливо молібден) сприяють цьому процесу, то азотні добрива мають протилежну дію.
Наші спеціально проведені унікальні дослідження ролі біологічного азоту бобових багаторічних трав у ланці сівозміни залежно від удобрення чітко виявили негативний вплив азотних добрив на нагромадження конюшиною симбіотично фіксованого азоту (табл. 2).
Застосування азотних добрив під покривну культуру з підсіванням конюшини та для безпосереднього підживлення конюшини (по N30 і K60 кг/га) призводило до зменшення нагромадження біологічного азоту в середньому на 24–34% та до зменшення коефіцієнта азотфіксації в 1,2–1,5 раза.
У посушливі роки, порівнюючи зі сприятливими, нагромадження біологічного азоту зменшувалось в 1,3–1,8 раза (за відсутності азотних добрив) і в 1,6–5,6 раза за їх застосування. Таким чином, азотні добрива значно посилюють негативний вплив посухи на процеси азотфіксації. процеси азотфіксації.
З цих досліджень стає зрозумілим, чому ми не отримуємо бажаного нагромадження біологічного азоту бобовими рослинами. Адже, щоб збільшити врожай бобових, ми їх удобрюємо азотом, а посушливі умови в нас спостерігаються вже щороку.
Запасне внесення фосфорних і калійних добрив
На ґрунтах із легким механічним складом можливе запасне (раз на 3–4 роки) внесення фосфорних і калійних добрив. У наших дослідженнях на дерново-підзолистому супіщаному ґрунті періодичне внесення фосфорних добрив у запас на 3–4 роки протягом трьох ротацій сівозміни (21 рік) не поступалося за ефективністю внесенню ідентичної кількості добрив, але щорічно під кожну культуру. Подібні результати були одержані й за внесення в запас фосфорних і калійних добрив у кормовій сівозміні на дерновокарбонатному легкосуглинковому ґрунті.
Виграш від такого підходу до системи удобрення полягає у зменшенні енергетичних і фінансових витрат на внесення добрив, у зменшенні кількості проходів тракторів із розкидачами, тобто в зменшенні ущільнення ґрунту. Тому, якщо господарство має можливість за рік придбати й внести 3–4-річну кількість фосфорних і калійних добрив і заощадити кошти — це доцільно робити.
Локалізація добрив
Безумовно, за локалізацією майбутнє. Вона має значно більше переваг, ніж недоліків. І головна перевага — заощадження добрив і коштів без зменшення врожайності. Метод локалізації нам відомий багато років, і найпоширенішим він був і є у виробництві — за внесення гранульованих мінеральних добрив (суперфосфат, амофос, нітроамофоска й ін.) зернотуковими сівалками під час сівби зернових. Уже на цьому прикладі було доведено, що 100–120 кг/га цих добрив, внесених у рядки, дорівнюють за ефективністю 300–350 кг/га внесених у розкид під культивацію.
У наших трирічних дослідженнях локалізація мінеральних добрив під картоплю в дозах N60P45K75 забезпечила ідентичний приріст урожаю бульб, порівнюючи з внесенням врозкид до посадки вдвічі більшої дози.
Викликає значний інтерес і застосування локально добрив перспективного напряму — гранульованих органо-мінеральних добрив. За суттєвого зменшення в сільському господарстві виробництва та застосування органічних добрив їх безумовна перевага в поєднанні в одній гранулі органічної (модифікований торф, сапропель й ін.) та мінеральної частин, у відсутності в таких добривах шкідливого для рослин і всього живого хлору, за наявності в них бажаних для рослин мікроелементів. Такі добрива зменшують залежність рослин від посушливих умов, акумулюючи вологу в органічній частині гранули, активізують діяльність мікроорганізмів у зоні внесення добрив, поступово (пролонговано) подають поживу рослинам протягом вегетації (табл. 3). Органо-мінеральне добриво за однакових фізичних доз, але за меншої кількості поживи (NPK), порівнюючи з нітроамофоскою, забезпечило в 1,6 раза більший приріст збору цукру.
Агроном завжди повинен пам’ятати, що мінеральні добрива доцільно вносити у той шар ґрунту, де розташована основна маса коріння рослин. Нашими багаторічними дослідженнями встановлено, що понад 80% маси коріння зернових культур розташовано у верхньому 12–13 см шарі ґрунту. В цей шар і слід загортати добрива. Інша картина з цукровими буряками, коріння яких росте на глибину понад метр. Найкращим варіантом тут є розміщення добрив у двох-трьох шарах по вертикалі, для чого треба мати відповідну техніку для такого внесення. Під цукрові буряки фосфорно-калійні добрива вносять під оранку, а азотні — під культивацію та в підживлення. Частину NPK можна вносити зі складними добривами під час сівби.
Через посушливі роки почастішало явище, коли гранульовані добрива не встигають своєчасно розчинитися в ґрунті. Слід вибирати більш розчинні форми (наприклад, амофос) або дрібногранульовані, які нам в останні роки пропонує ринок.
Оптимізація живлення
Усі наведені в цьому підзаголовку складові сучасних систем удобрення тісно пов’язані між собою. Неможливо досягнути оптимізації живлення на 12–13 елементів без позакореневих підживлень, а ефективність останніх значною мірою залежить від попереднього «діагнозу» стану живлення рослини й науково обґрунтованих рекомендацій.
У наших семирічних дослідженнях перевіряли ефективність позакореневого підживлення комплексним водорозчинним добривом Акварин (аналог Кристалону) озимої пшениці, картоплі та цукрових буряків одноразовою дозою від 2 до 4 кг/га за двох підходів: без коригування та з коригуванням після попередньо проведеної рослинної діагностики. Коригували шляхом доповнення основного добрива монодобривами відповідно до результатів діагностики. Ці доповнення в кількісному та вартісному вигляді були мінімальними (інколи тільки грами та копійки), але таке коригування до потреб рослин різко збільшувала ефективність позакореневих підживлень (табл. 4).
Як результат, коригування (доповнення) основного добрива тим чи іншим макро- чи мікродобривом, необхідність чого було встановлено попередньо проведеною рослинною діагностикою, збільшувало додатковий приріст зерна озимої пшениці від позакореневого підживлення в 1,7 раза, коренеплодів цукрових буряків — у 2,2 і бульб картоплі — в 5 разів. Це є одним із ґрунтовних доказів важливості діагностичного підходу до удобрення та важливості оптимізації живлення
Будь-яке добриво для позакореневого підживлення, як і добриво за основного внесення, не може врахувати всі ґрунтово-агрохімічні та погодні особливості, що складаються окремо на кожному полі. Тому ефективність таких підживлень і контрастує між полями. В одному полі воно краще «закрило» недоліки у живленні рослин, в іншому — гірше. Щоб цього уникнути, рекомендують вносити дози з перестрахуванням, із «запасом». Так, рекомендації по внесенню протягом вегетації значної кількості важливих рослинам монодобрив (азотних, магнієвих, мідних, молібденових, марганцевих, борних) далеко не завжди є виправданими.
Проведена рослинна діагностика підказує, чи взагалі варто додатково їх вносити, а якщо й треба — то у якій кількості на тому чи іншому полі та на той чи інший рівень урожаю. Зазвичай встановлені через діагностику дози в рази менші за рекомендовані схемами, що краще і рослинам (бо внесений надлишок того чи іншого елемента може нашкодити надходженню в рослину іншого), і фермеру, бо він не витрачає даремно кошти.
Щодо виду комплексних добрив для позакореневого підживлення рекомендую зупинитися на добривах нового покоління: рідких, які містять не менше як 10–12 доступних рослинам макро- та мікроелементів, мають амінокислотну основу та важливі для рослин фітогормони, гумати, поверхнево-активні речовини. Власноручно проведеними діагностиками на посівах, де використовували подібні добрива (марка «Ярило»), встановлено, що амінокислоти значно (у 2–3 рази) пришвидшують надходження в рослину низки елементів живлення й, особливо, такого «повільного» та консервативного, як фосфор. Останнє вкрай важливо для врожаю та його якості.
Позакореневі підживлення — це один зі шляхів суттєвого заощадження коштів на системі удобрення. Завдяки їм значну частину додаткового врожаю отримують у 3–6 разів меншими витратами, порівнюючи із застосуванням добрив в основне внесення. Тому, налагоджуючи в господарстві науково обґрунтовану сучасну систему позакореневих підживлень, є можливість суттєво зменшувати внесення добрив у ґрунт без втрат урожаю та на цьому заощаджувати кошти.
Агрохіміки й агрономи-практики вважають, що 20–30% усієї потреби в елементах рослин мають отримувати через позакореневе (листкове) живлення. В цьогорічних умовах гострого дефіциту ґрунтової вологи роль позакореневих підживлень у системах удобрення значно зростає і може стати визначальною.